Розстріляне відродження – один з найстрашніших періодів в історії України, який значним чином вплинув на нашу культуру та літературу. Цілком ймовірно, що українська мистецька спадщина могла бути іншою. Але через репресії радянського режиму багато культурних діячів було знищено, як духовно, так і фізично. Розстріляним відродженням називають мистецьке покоління 20-30х років, яке зазнало жахливих репресій з боку сталінського режиму, попри те, лишився за собою частину безцінного спадку.

Виникнення терміну «розстріляне відродження» має дві теорії. За одною – його запропонував український літературознавець Юрій Лавріненко, який теж був репресований 1933-ого року і відбув термін в Норильському концтаборі. Він досліджував феномен розстріляного відродження і написав низку праць. За іншою теорією поняття «розстріляне відродження» було сформульоване польським публіцистом Єжи Гедройцем, який тісно співпрацював з Юрієм Лавріненком і запропонував саме таку назву цього явища

Роль літературних об’єднань

Протягом цього часу в радянській Україні утворилось багато літературних об’єднань, які стали осередком творчості для українських авторів. Серед найпопулярніших з них: «Плуг», «Молодняк», «Ланка» та «ВАПЛІТЕ». «ВАПЛІТЕ» став найвпливовішим об’єднанням, яке доводило, що українська література має бути орієнтована на Європу, а не на Росію. Лідером цієї спілки був Микола Хвильовий (Фітільов), автор відомої новели «Я (Романтика)». Саме він став ідейним натхненником гасла «Геть від Москви!»  

Літературні організації значним чином вплинули на розвиток творчості української інтелігенції. Вони слугували платформою для творчого самовираження, де митці могли обмінюватись ідеями та поглядами, а також будували культурне майбутнє України, чим і привертали увагу радянських спецслужб. Такі об’єднання також давали новий поштовх ідеям національної ідентичності та часто антирадянським поглядам.

Представники Розстріляного відродження

Михайло Яловий

Михайло Яловий виступав за збереження української державності, а також був членом «ВАПЛІТЕ». Він був автором першого українського формалістичного роману «Золоті лисенята», який стикнувся з гострою радянською критикою через метафоричну форму твору. Крім того, Яловий долучився до кінематографу і виступив режисером фільму «Василина» (за твором Івана Нечуй-Левицького). У фільмі згодом помітили «націоналізм», за що він був маркований як «небезпечний».

У травні 1933 року відбувся арешт Михайла Ялового у Харкові, незабаром після цього Микола Хвильовий, який був його близьким другом, скоїв самогубство. Арешт Ялового був початком масштабної операції з винищення української інтелігенції.

Іван Багряний

Багряний був учасником літературного об’єднання «МАРС» та видавав твори з ідеями української ідентичності, за що критикувався у СРСР. Письменник був звинувачений у «проведенні контрреволюційної агітації» та заарештований. В своїх романах «Сад Гетсиманський» та «Тигролови» Іван Багряний зобразив подробиці свого ув’язнення, тортур та втечі із заслання. 1945 року письменник емігрував до Німеччини, де продовжив літературну діяльність.

Остап Вишня (Павло Губенко)

Павло Губенко був учасником літературних об’єднань «Плуг» і «Гарт». Восени 1920 року Павла Губенка заарештували, звідки його визволив редактор газети «Вісті ВУЦВК». Попри це, письменника повторно заарештували в 1933 році, засудивши його до 10 років концтаборів. Від розстрілу письменнику вдалось врятуватись завдяки успіхам УПА на ідеологічному фронті. Уряд СРСР вирішив, що Остап Вишня має спростовувати «наклепи націоналістів» про катування українського письменника.

Михайло Драй-Хмара

Михайло Драй-Хмара був учасником об’єднання неокласиків, де активно висловлював українські національні ідеї. Автор навіть змінив прізвище, бо його сучасникам Драй здавалось німецьким. Письменник знав 19 мов та перекладав твори українською. Поета заарештували, і як і багатьох митців цієї доби, звинуватили у «контрреволюційній діяльності». У концтаборі Драй-Хмара помер у 1938 році.

3 листопада 1937 року стало кульмінацією репресій проти українських культурних діячів. У Соловецькому таборі  були роз­стріляні Лесь Курбас, Микола Куліш, Матвій Яворський, Володимир Чеховський, Валер’ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер’ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий та інші.

 Наслідки Розстріляного Відродження

Кількість українців, які зазнали катувань та репресій з боку радянського режиму, досі лишається невідомою. Приблизно 192 письменники були розстріляні, 16 – зникли безвісті, 8 – вчинили самогубство. Радянській союз репресував найбільшу кількість української інтелігенції за всю історію української держави.

Незважаючи на цю трагедію, митці розстріляного відродження зробили неоцінений внесок в розвиток української національної свідомості та культури. Представники цієї доби працювали в нових течіях, використовували символізм та залишили дуже важливу культурну спадщину, яка має допомагати молодому поколінню пам’ятати про трагедії та досвід минулого.